Зустріч із Оксаною Забужко

22 березня 2023 р.

“Європа і світ запізно зрозуміли та почали вивчати українську культуру й літературу тільки з 24 лютого,” – зауважує наша гостя. І сильним голосом додає: “Тільки з початком війни ми прописалися в європейській культурі та європейській свідомості, бо до цього Росія крала всю українську сутність і приховувала величину України”.

Вона – непересічна особистість, легенда сучасності та один із ключових борців на культурному фронті України. 22 березня 2023 року асоціація “Українки Швейцарії” мала честь вітати в Женеві українську письменницю, літературознавицю, поетесу, есеїстку, публіцистку та викладачку Оксану Забужко.
Її місце на культурному Олімпі України неможливо переоцінити. Стиль Забужко – вже літературознавчий термін, але писати, як вона, можна лише їй. Слова мають велике значення – правильні слова треба добирати, і Оксана Стефанівна робить це віртуозно. Карбує так, щоб одразу розліталися на цитати, бо у них є її клітина, її філософія.
Учора в стінах нашої Української школи в Женеві зібралася повна зала гостей, щоб послухати Оксану Забужко та всотувати кожну фразу з її гуманітарного дискурсу. Публіка виразила їй безмежну вдячність за творчість, українську позицію та високе представлення України в світі. Зустрічі з такими постатями, як Оксана Стефанівна, дають унікальну можливість пережити чужий самобутній досвід та відкалібрувати власну шкалу оцінок подіям, в яких живемо, коли історія тече крізь пальці.
Неможливо в деталях передати ту атмосферу та енергію, якими зарядила аудиторію наша харизматична гостя, – це варто хоча б раз прожити, і ми з нетерпінням чекатимемо наступних зустрічей. Вдячні великому другу нашої асоціації – Олесю Григоровичу Ільченку Oles Ilchenko за сприяння в організації знакової для нас творчої події.
У цьому дописі ділимося з читачами деякими тезами Оксани Забужко.
  • В Україні, в сучасному світі зникла культура читання – територія, на якій ми знайомились зі словом. Єдиною територією для слова лишається школа, і сюди література та історія мають бути повернені до обов’язкових, першочергових предметів.
  • Знання історії, її вивчення – надважливі. Зараз голосно говорити повинні історики, бо лише вони мають масштаб мислення на декілька століть. А ми маємо слухати з готовністю до перемін.
  • Країна стає відомою у світі, коли стає відомою і зрозумілою її культура.
  • Основними європейськими мовами, на жаль, небагато перекладено творів сучукрліт: Жадан, Андрухович, Забужко, … Знаково, що тільки зараз починають перекладати твори покійних українських класиків.
  • Деякі українські пісні співає вся Америка, Німеччина, і треба людей зупиняти та пояснювати, що ці пісні – культурна спадщина і здобуток України.
  • Українці довго у світі сприймались як сироти, бо про них не знають. Треба пояснювати нашу історію від початку Київської Русі, розтлумачувати про Гетьманщину і далі.
  • Росіяни казали неправду щонайменше 300 років – вони не є авторитетними у розмовах про Україну. У свідомості європейців не було “прошивки”, що з Україною треба рахуватись.
  • Русифікація України, особливо минулі тридцять років, – це теж російська підготовка до війни.
  • Україна декілька разів у цьому столітті була в центрі уваги (2014, 2022). 24.02.2022 відбулося остаточне руйнування завіси – війною Україна відкрила себе світу та довела свою величність.
  • Інтерес до України уже виник і не зникне у найближчі роки, десятиліття.
  • Покоління Забужко боялося війни в 1990х роках і від страху відтермінувало її на одне покоління. Своїх же дітей це покоління не готувало до війни, але її підсунуло, тому зараз є почуття провини перед ними.
  • Досі ми дуже європейсько орієнтовані, навіть не маємо достатньо експертів зі співробітництва з Туреччиною, Китаєм, щоб вести азійський діалог. Цей напрям треба розвивати як один зі стратегічних.
Безумовно, війна Росії в Україні підняла на поверхню багато питань для аналізу, а головне – активізувала дискусію про місце України в світі. У цьому контексті виступи Оксани Забужко упродовж року повномасштабної війни у понад 20 країнах стали ще однією можливістю для України доносити свій голос, а не залишатися “на бек-вокалі” колишньої імперії, як висловилася сама письменниця.
“Це несамовито трудний, відповідальний і несамовито внутрішньо багатий час для роботи, осмислення і переосмислення. Так що дай нам всім, Боже, сили на ці історичні випробування.”